Як самостійний правовий інститут, адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60 років Х1Х ст. судової реформи, в результаті якої поряд з проголошенням відокремлення суду від адміністрації, загального і рівного для всіх суду, гласності процесу – було  закріплено  й  право  обвинуваченого  на  захист.
Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими статутами», затвердженими 20 листопада 1864 року.

В Україні до жовтневої революції існувало  три округи судових палат – Харківський, Київський та Одеський.
Внаслідок реформи утворилися окружні суди. У Полтавській губернії (створена 1802 р. у складі 16 повітів) діяло 2 окружних суди: Полтавський – з 1869 р. і Лубенський – з 1876 року, до компетенції яких входив розгляд цивільних та кримінальних справ. Вони підпорядковувалися  Харківській  судовій  палаті.
Адвокати поділялися на дві категорії – присяжних  і  приватних  повірених.
Присяжними повіреними могли бути особи, що мали вищу юридичну освіту і практичний стаж відповідної судової роботи, а також, як помічники присяжного повіреного – не менше п’яти   років.
Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування шляхом обрання при окрузі судової палати рад присяжних повірених, які обирали голову ради та його заступника (товариша).

19 травня 1874 року створено Харківську раду у складі семи чоловік, а головою обрано  відомого адвоката М.В.Жученка.
Інститут приватних повірених складався з громадян (які досягли 18 років за винятком жінок), які не мали своєї корпоративної організації. Для отримання звання вони здавали екзамени  в окружному суді або судовій палаті. Вони могли виступати лише в тих судах, до яких були приписані і які, відповідно, і здійснювали нагляд за їхньою діяльністю.
В окрузі  Харківської судової палати у 1886 році налічувалося 168 присяжних повірених та 53 помічники.

З дореволюційних часів історія залишила імена відомих адвокатів, які проживали і здійснювали професійну діяльність на території нинішньої Полтавщини. Вони прославили свої  імена не тільки блискучими промовами в судах, а і активною життєвою позицією, громадською діяльністю, меценатством, участю у культурному житті.  Дмитрієв Микола Андрійович (1867-1908 рр.) адвокат, публіцист, співредактор журналу «Рідний край» (видавався у Полтаві 1898-1903 рр.), брав участь у діяльності полтавської «Просвіти», потонув у р. Пслі, рятуючи потопаючу жінку;  Позен Леонід Володимирович (1849 р.н.) після закінчення Петербурзького університету працював присяжним повіреним, а потім більше 40 років у судах, відомий як скульптор барельєфів на пам’ятнику І. Котляревському у м. Полтаві. Адвокат Семенченко Сергій Георгійович (Юрійович) у 1917 році був обраний Полтавським міським головою. Відомими адвокатами були також  Аренштейн Михайло Борисович, Васьков Петро Григорович, Пелипенко Семен Степанович, Сіяльський Євген Іванович (1850-1933), Горонескуль Олександр Афанасійович, Немировський Іларіон Осипович, Андрієвський Опанас (1878-1955).
Після жовтневих подій 1917 р. влада в Україні певний час залишалася за Центральною Радою, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не внесено ніяких змін.
4 січня 1918 р. Народний Секретаріат прийняв постанову «Про введення народного суду»,  якою скасував усі судові установи, в тому числі інститут присяжної та приватної адвокатур. Передбачалося,  що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути   обвинувачами   й   захисниками   в   суді   та   на   попередньому   слідстві.
14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України затвердила «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР», яким передбачалося для організації захисту створення колегій правозаступників. Передбачалося обрання членів    колегій   виконавчими  комітетами   міських  та  Радами   і   губернських   Рад.
У лютому  1919 р.  в  усіх містах України   було   створено  юридичні  консультації  і  в
 1920 р.  на   Україні   працювало   365   правозахисників.
2 жовтня 1922 року прийнято Положення про адвокатуру Української РСР, за яким передбачалося створення губернських колегій захисників у кримінальних та цивільних справах. Членами колегій могли бути особи, які мали не менше, як дворічний,   практичний  стаж  роботи  в  органах  юстиції.

Передбачалося створення органів адвокатського самоврядування, адвокати вносили у фонд колегії 3% з кожної плати, що надходила за ведення цивільної та кримінальної справи, було встановлено тарифи оплати, передбачалося створення юридичних  консультацій  у  районах  та  містах.
Полтавська губернська колегія захисників організована у березні 1923 р. у складі 29 осіб (до цього часу адвокати, які практикували у судах, входили до складу Харківської колегії).
Нагляд  за  діяльністю  колегії  здійснював  Полтавський  губернський  суд.
У цей період адвокатура переходить на колективні форми організації праці. В межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії. Юридична допомога  надавалася виключно лише через юридичні консультації. В цей час відбулася централізація коштів колегій в Народному Комісаріаті Юстиції, що дало змогу організувати створення юридичних консультацій   практично  в  усіх  районах  України.
22  вересня 1937 року створено   Полтавську   область 
у  нинішніх   її  межах.
16 серпня 1939 року було прийнято «Положення про адвокатуру СРСР», в якому  введено термін «адвокат» замість «захисник». Положення регламентувало діяльність колегій адвокатів, порядок прийняття та виключення із членів   колегії,    питання   дисциплінарної   відповідальності   адвокатів.
В роки окупації (1941-1943 р.р.) Полтавська колегія адвокатів тимчасово зупинила свою   діяльність  і    відновилася   лише  у   березні-квітні   1944 року.
До нелегкої адвокатської професії  повернулися ті, хто  зі зброєю в руках захищав рідну  Батьківщину  на  фронтах  у  боротьбі  з  німецькими  загарбниками.
Не один десяток фронтовиків поповнили ряди Полтавської колегії адвокатів і внесли вагомий внесок у становлення післявоєнної адвокатури. Це Буковська Тетяна Андріївна, Карасьова Євгенія Олександрівна,  Мороз Влас Карпович,  Коляда Василь Олексійович, Ковальова Поліна Пилипівна, Захожай Олександр Миколайович,  Поляков  Михайло  Андрійович,   Лиманський  Тихон  Тимофійович, Козінін Семен Тихонович, Зінченко Михайло Павлович, Пікулін Олександр Львович, Козерог Іван Максимович, Скрипник Василь Іванович, Малохліб Петро Іванович, Несен Борис Олексійович.
Поповнювали ряди колегії в подальшому:
Радченко Іван  Вікторович, Прінь  Іван  Федорович,  Цукерман Лазар Бенюмінович, Євтушенко Василь  Пантелеймонович, Сергієнко Іван Іванович, Кальницький  Борис Іванович,  Закурдаєв  Іван  Тихонович,  Марченко  Михайло  Андрійович,   Білобров Микола   Микитович,  Базь  Іван  Антонович,   Пасько   Марія   Павлівна.

Ветерани Великої Вітчизняної війни, члени колегії, травень 1975 року

На першому засіданні оргбюро були присутні 9 членів колегії, а на червень 1945 року в колегії налічувалося 68 адвокатів.
Керівництво колегією здійснювало оргбюро у складі трьох осіб – голова, секретар, член оргбюро. Першим повоєнним головою колегії адвокатів став  Мороз Влас Карпович, учасник Великої Вітчизняної війни.   За даними архіву, на той момент вищу освіту мали – 9 адвокатів; середню юридичну – 5;  тих хто закінчив юридичні курси – 15, а інші – без юридичної освіти.
Юридичні консультації створено практично в усіх районах області і  більшість  нараховували по одному адвокату та розміщувалися в приміщеннях районних судів. 

У грудні  1954 року  головою   президії  колегії  обрано   учасника Великої Вітчизняної війни  Малохліба  Петра  Івановича.
З його приходом  кількість членів колегії  різко збільшилася. Були заповнені практично всі місця в районних юридичних консультаціях  та  збільшена    чисельність   адвокатів   у   містах.
Змінився і якісний склад адвокатів.
Тепер в адвокатуру приймали лише при наявності вищої юридичної освіти та введено обов’язкове стажування.  В 50 роках   ХХ століття за державним направленням в обласну колегію прийшло більше 30 молодих спеціалістів.
Неперевершеними майстрами  слова і  взірцем добросовісного відношення до виконання професійних обов’язків залишаться в історії адвокатури Полтавщини імена адвокатів :

Станом на 1960 рік в області наданням юридичної допомоги займалося  108 адвокатів, із  яких  вищу  юридичну  освіту  мали  93 особи,  або 86 %  від  усього  складу  колегії.
Статистичні звіти тих часів свідчать, що значний об’єм роботи адвокатів складали  кримінальні справи. У середньому, кожен проводив близько 70 кримінальних справ щорічно. Популярним було також надання правової допомоги підприємствам народного господарства, колгоспам. Кожен адвокат сільського району надавав допомогу  3-4  колективним  сільськогосподарським  підприємствам.
У ті часи адвокати фактично не проводили справ у арбітражних (господарських) судах.

Змінювалося   і   матеріальне   становище   колегії.
Коштами адвокатів збудовані приміщення юридичних консультації Миргородського району, де працювало 6 адвокатів (завідуючий ЮК –Ясиновий Ю.А.), забезпечено телефонним зв’язком всі  консультації та президія колегії.

навчальний семінар в ЮК Миргородського р-ну,1977 рік

Зберігся цікавий документ: рішення президії колегії адвокатів від 16 березня 1961 року про виділення коштів на придбання мотоцикла для пересування адвоката Яновського В.П. (юридична консультація Шишацького району) та придбання телефонного апарату для адвокатів Зіньківського району.
25 вересня 1962 року  Верховна Рада Української РСР прийняла нове «Положення про адвокатуру».
У ті часи, адвокатура відчувала адміністративний тиск, процвітало «керівництво» нею з усіх боків. Встановлено жорстке обмеження розміру  щомісячної оплати та ставки адвокатських послуг. Міністерством юстиції встановлені квоти адвокатів в районних юридичних консультаціях  із розрахунку два адвокати на одного суддю (?).
Адвокатів зобов’язували вести  облік наданих юридичних послуг,  подавати звітність в мінюст, облсуд, органи статистики, військомати, профспілки, тощо.
В архівах адвокатури збереглися звіти за встановленими формами, де передбачалося ведення обліку усних консультацій по періодам: з 8.00 до 9.00, з 9.00 до 13.00, з 13.00 до 14.00, з 14.00 до 18.00. після 18.00, «у неробочий час»…
Адвокати брали  індивідуальні «соціалістичні зобов’язання», змагалися консультаціями, колегіями. Ось типові  щомісячні зобов’язання адвоката - дати 50 усних консультацій, провести  4 цивільні та 4 кримінальні справи, скласти не менше 15 письмових документів, надавати юридичну допомогу не менше 2 підприємствам чи організаціям.

Полтавська обласна колегія традиційно змагалася з Черкаською обласною колегією і неодноразово виходила переможцем. У той час запеклу боротьбу за лідерство, вели між собою адвокати найбільш численних юридичних консультацій Октябрського району м.Полтави ( 12 адвокатів) та міста Кременчука (16 адвокатів).
Увійшло в практику обов’язкове узгодження кандидатур голів колегій адвокатів (до  обрання загальними зборами адвокатів) та завідуючих консультаціями з партійними органами.

27 травня 1972 року члени колегії спільно із суддями та представниками прокуратури відсвяткували 50-річчя створення адвокатури СРСР
 

У цей період в адвокатуру  прийшли: Воліков С.Я., Селькова Н.М. - 1967 р.; ,Лазьов Л.О.- 1968 р., Шепель П.О. – 1970 р; Білоусов М.П., Ткачов В.Я., Лобач М.Г. - 1971 р,  Юрченко Г.Р., Дубровський В.О.-1973 р., Плескач А.П., Лисенко М.В. -1975р., Бойко Ю.І. – 1976 р.,  Уститименко В.Ф. - 1977 р.,  які після  проходження стажування активно  включилися  в  правозахисну  діяльність  і  з  часом,  зайняли достойне місце в  лавах  Полтавської  колегії  адвокатів.

21 липня 1974 року головою Полтавської обласної колегії адвокатів обрано Лазьова Леоніда Олексійовича, а 10 грудня 1977 року – Глазкова Миколу Нестеровича.

Лазьов Леонід Олексійович, 1941 року народження. 1968 рік закінчив Харківський юридичний інститут. 1968-1971 рр. адвокат ЮК Октябрського району м. Полтави. 1974 -1977 рр. голова президії Полтавської обласної колегії адвокатів. Працює адвокатом в ЮК Ленінського району м.Полтави

Глазков Микола Нестерович, 1931 року народження, народився в Курській області. Після закінчення Харківського юридичного інституту працював в органах прокуратури та головою районної ради народних депутатів. Головою колегії працював до 1993 року. Неодноразово обирався депутатом рад різного рівня. Має державні нагороди. Указом Президента України нагороджений почесним званням «Заслужений юрист України». Пішов із життя у 2008 році.

Збори адвокатів, м.Полтава, 1977 рік

Вперше за історію існування Полтавської обласної колегії були заповнені всі вакантні місця в юридичних консультаціях. У кожному районі працювало не менше двох адвокатів, які були забезпечені належними приміщеннями, телефонним зв’язком, друкарськими машинками та необхідною юридичною літературою.

м. Брест

Кінець 70-х - початок 80-х років відзначилися притоком в колегію цілої групи молодих адвокатів: Вовненко Н.А., Гудкової Л.І., Нікітенко Л.М., Дробної Т.М., Шведової Л.О, Воротінцевої Т.П., Писаренко М.І., Скукіс Т.Л., Скукіс В.Ф., НаливайкоЗ.М., Лук’янець І.Г., Голощепова В.І.

 Загальні збори членів колегії, 1983 рік

Організаційна структура адвокатури суттєво змінилася з прийняттям Верховною Радою України 22 грудня 1992 року Закону України «Про адвокатуру».
Закон надавав адвокатам можливість працювати індивідуально та створювати адвокатські фірми без об’єднання в колегії, що в цілому розцінюється як позитивний момент розвитку адвокатури. Разом з тим, це потягло за собою настання і негативних наслідків. Більшість колегій припинили своє існування. Моментально виникли проблеми, пов’язані з забезпеченням права на захист по кримінальних справах, де закон гарантував обов’язкову участь захисника. Згубно відбився на адвокатурі прихід великої кількості слідчих, суддів, працівників адміністративних органів, які скомпрометували себе в цих органах, але набули статусу адвоката, відповідно до закону, без здачі кваліфікаційних іспитів. В адвокатуру принесли далеко не найкращі принципи та звички, більшість із новоявлених адвокатів не змогли позбутися обвинувального ухилу, вирізнялися слабкими професійними знаннями. Все це негативно вплинуло на кадровий потенціал адвокатури.
Розпаду колегій сприяли і непомірно високі податки, які законодавство покладало на них, хоча колегії ніколи не були прибутковими і існували виключно за рахунок відрахувань з гонорарів адвокатів.
Рішенням загальних зборів адвокатів Полтавської області від 7 серпня 1993 року Полтавська обласна колегія адвокатів, яка на той час налічувала 167 осіб, була ліквідована. Натомість, адвокати потребували об’єднання, у зв’язку з чим було створено всеукраїнську громадську організацію «Спілка адвокатів України» і, як регіональне об’єднання, – Полтавське обласне відділення.
Діюче на той момент законодавство про адвокатуру передбачало створення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, до компетенції яких належало визначення рівня професійних знань осіб, які мали намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів.
 

    

Комісії створювалися з двох палат: атестаційної - у складі 11 осіб і дисциплінарної – у складі 9 осіб.
До складу палат, окрім адвокатів, входили судді, представники управління юстиції та депутат обласної ради.
Обласне відділення Спілки адвокатів та кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури області з 1993 року очолював Глазков М.Н.,а з 2005 року - Скукіс В.Ф.

Наші за кордоном.